Біоетанольні рішення

Виробництво біоетанолу, спирту.

Біоетанол – це зневоджений етиловий спирт, що використовується як замінник бензину для автотранспортних засобів. Біоетанольне паливо здебільшого виробляється в процесі ферментації цукру, хоча його також можна виробляти хімічним способом.
Основними джерелами цукру, необхідного для виробництва етанолу є паливні або енергетичні культури, що спеціально вирощуються: кукурудза, пшениця, цукрова тростина і сорго.
Етанол або етиловий спирт (C₂H₅OH) являє собою прозору безбарвну біорозкладну рідину. Має низьку токсичність і при розливі не забруднює навколишнє середовище. Етанол горить з утворенням вуглекислого газу та води, він є високооктановим паливом, замінив свинець як підсилювач октану в бензині.
Під час змішування етанолу з бензином паливна суміш насичується киснем, тому горить повніше – кількість викидів в атмосферу зменшується.
Етанольні паливні суміші широко використовуються у Сполучених Штатах, Європі, Бразилії. Найбільш поширена суміш – Е10 – 10 % етанолу та 90 % бензину. Двигуни автомобіля не вимагають жодних модифікацій для роботи на E10. У сучасних автомобілях вже можна використовувати Е85 – до 85 % етанолу та 15 % бензину.

 

Для створення біоетанольного виробництва ми робимо:

• проводимо передпроектне дослідження майбутнього виробництва (Feasibility study)
• визначаємо основні техніко-економічні показники
• розробляємо апаратурно-технологічну схему дистиляційно-концентраційної установки для отримання сирого спирту та адсорбційної установки для зневоднення
• розраховуємо всі матеріальні та енергетичні потоки
• розробляємо специфікації та вимоги до обладнання
• замовляємо виробництво обладнання та стежимо за його виготовленням
• розробляємо схеми автоматизації та управління виробничими процесами
• монтуємо обладнання та системи автоматизації
• контролюємо введення установок у комерційну експлуатацію
• навчаємо персонал управління заводом

Завантажити презентацію [PDF]

 

Технологія виробництва біоетанолу, спирту.

Вихідним продуктом для виробництва біоетанолу, спирту є крохмалевмісна сировина (зерно, картопля) або цукровмісна сировина (меляса, рідко цукровий буряк). Крохмальна сировина шляхом ферментативної обробки переводиться в цукор. Цукор під впливом ферментів дріжджів перетворюється на етиловий спирт (C₂H₅OH) і діоксид вуглецю (СО₂) у результаті виходить зріла бражка (надалі бражка). Бражка може бути зернова, картопляна, бурякова, мелясна, а також змішана: мелясно-зерно-картопляна, мелясно-бурякова, буряково-картопляна, мелясно-цукрова та цукрово-зерно-картопляна.

Бражка – багатокомпонентна система, що складається з води (82…90 % мас.), сухих речовин (4…13 % мас.) та етилового спирту з супутніми летючими домішками (5…9 % мас. або 6…14 % об.). У бражці завжди міститься деяка кількість діоксиду вуглецю. Його вміст у відібраній безпосередньо з бродильного апарату бражці складає 1…1,5 г/дм³. При подачі бражки в відділення ректифікації 35 … 45 % діоксиду вуглецю втрачається.

Сухі речовини бражки представлені незброженими цукрами, декстринами, клітковиною, амінокислотами та іншими азотистими речовинами, мінеральними солями. Сухі речовини значною мірою перебувають у розчиненому вигляді, а частково у вигляді суспендованих частинок(шкірка, дріжджові клітини тощо).

Сухі речовини бражки (дріжджова маса, дробина, клітковина, гіпс, фосфорнокислий кальцій, карамелі, меланоїдини) відкладаються на стінках апаратури, порушуючи її роботу.

У зерно-картопляній міститься багато суспендованихчастинок, вона більш в’язка, ніж меласна. Мінеральні солі та кислоти у бражці зумовлюють її кислу реакцію (рН = 3,5…5,6).

Бурякова бражка і бражка, отримана з молодої картоплі, сильно піняться, іноді сильно піниться і меласна бражка. При надлишку вапна в мелясі та підкисленні розсиропки сірчаною кислотою з бражки може виділятися рясний осад гіпсу.

Устаткування виробництва біоетанолу дозволяє переганяти бражку, проте перегонка бражки з концентрацією спирту менше 7,5 % небажана, адже різко знижується продуктивність установок ректифікації, збільшується витрата пари, збільшується втрата спирту.

Бражка містить понад 70 супутніх спирту різних летких речовин (домішок). Вміст їх невеликий, зазвичай не більше 1,0 % кількості етилового спирту, але іноді досягає 1,5 %, в основному за рахунок метанолу.

Усі леткі домішки за хімічною природою можна розділити на чотири групи: спирти (крім етилового), альдегіди, кислоти та складні ефіри. Крім того, виділяють групу азотистих речовин (аміак, аміни, амінокислоти), сірковмісних речовин (сірководень, сірчистий ангідрид, сульфокислоти, меркаптани) та ін.

Склад та вміст летючих домішок залежить від якості сировини татехнологічних режимів її переробки. Домішки частково переходять з сировини, води, допоміжних матеріалів, частково утворюються у процесі приготування сусла, але переважно з’являються у процесі бродіння.

Найбільше домішок (0,4…0,6 % кількості етилового спирту) припадає наспирти, які є основою сивушного масла. Зміст основних його компонентів: ізоамілові спирти 60-90 %, ізобутиловий 8-27 %, н-пропіловий 3-20 % від їх загальної суми. Вони утворюються у процесі бродіння.

Метиловий спирт не входить до групи “сивушних” спиртів. Він утворюється переважно під час теплової обробки сировини, незначна кількість його утворюється у процесі бродіння. Джерелом метанолу може бути надлишок формаліну, що застосовується для антисептування сировини та обладнання. Його (метанолу) вміст у неочищеному спирті становить 0,005…0,5 % об., але у низцівипадків (наприклад, за переробки цукрових буряків) сягає 1,2 % об. У мелясних бражках метилового спирту практично немає (або не більше 0,0001% об.).

З альдегідів у неочищеному спирті найбільше оцтового. У дистиляті мелясної бражки альдегідів міститься близько 0,05 % кількості етилового спирту, що у 10…50 разів перевищує їх вміст у зерно-картопляному дистиляті. Кількість альдегідів зростає при посиленні аерації сусла в процесі дріжджегенерування. Альдегіди переважно утворюються у процесі бродіння. Крім оцтового альдегіду можуть бути пропіонові, масляні, валеріанові та ін.

Складні ефіри в основному представлені оцтово-етиловим (до 350 мг/дм³), мурашино-етиловим, оцтово-метиловим, ізомасляно-етиловим, оцтово-ізобутиловим, ізовалеріано-пропіловим, оцтово-ізоаміловим та ін.

Летучих кислот (оцтова, масляна, пропіонова, валеріанова та ін.) зазвичай не більше 0,1 % від кількості спирту. З азотистих сполук можуть бути аміак, триметиламін, триетиламін, етаноламін; із сірковмісних – сірководень, сірчистий ангідрид, етилмеркаптан та етилсернистий альдегід. Ці сірчисті сполуки присутні в мелясних бражках та бражках з іншої  сировини, якщо вона дефектна.

Зі складних ефірів у спирті-сирці найбільше оцтово-етилового, вміст якого сягає 200…400 мг/дм³ спирту; на частку інших більше як 20 ефірів припадає лише 100…200 мг/дм³. Тут переважають етилові ефіри пропіонової, олійної, ізовалеріанової, капронової кислот, а також ізоамілацетат, ізобутилацетат та ізоамілізовалеріат.

Виробництво біоетанолу з бражки може здійснюватися простою перегонкою та за допомогою перегонки в ректифікаційних бражних колонах. У першому випадку процес здійснюється в апаратах періодичної дії, в іншому – безперервної. В обох випадках із бражки при кипінні виділяється спирт разом із супутніми летючими домішками і виходить бражний дистилят (слабоградусний спирт-сирець), який (залежно від концентрації спирту в бражці) містить 30…50 % спирту, супутні домішки та воду.

З бражного дистиляту або спирту-сирцю етиловий спирт виділяється та очищається від супутніх домішок шляхом ректифікації (багаторазової перегонки). Процеси перегонки і ректифікації засновані на відмінності леткості (температури кипіння) речовин, що розділяються.

Усі супутні спирту речовини за леткістюподіляються на головні (леткіші за етиловий спирт), хвостові (менш леткі, ніж спирт), проміжні і кінцеві (леткість яких у локальних умовах може бути більшою або меншою за леткістьетилового спирту).

Виробництво біоетанолу передбачає, що в процесі виділення та очищення спирту з’являються побічні продукти: барда, лютерна вода, головна фракція, сивушне масло і сивушний спирт. З бардою та лютерною водою виводиться нелетка частина бражки; супутні спирту леткі домішки виводяться з головною фракцією, з сивушним маслом та сивушним спиртом.

Звільнена від спирту, частини води і супутніх летких домішок бражка – барда містить всі сухі речовини бражки і частину води. Якість барди повністю визначається якістю вихідної бражки, тому жодних особливих умов щодо її складу не існує за винятком максимально допустимого вмісту етилового спирту не вище 0,015 % об. (0,012 % мас. або 0,0047 % мол.).

У барді залишаються сухі речовини бражки та нелеткі продукти спиртового бродіння: гліцерин, піровиноградна кислота та ін. Зміст сухих речовин у барді коливається не більше 4…12 %.

Зернова барда у натуральному вигляді є цінним кормовим продуктом. Її зневоджують та сушать і використовують як добавку до комбікорму.

Мелясна барда містить значну кількість мінеральних сполук (28…32 % від загальної маси сухих речовин). Нині її згущують і використовують як добрива, пластифікатори у виробництві бетонів і в кормових цілях після часткового знесолення. Вихід барди залежить від вмісту спирту в бражці і дорівнює 8 … 12 кратному обсягу спирту.

Лютерна вода є залишком після очищення спирту-сирцю. З нею відводяться важколеткі домішки спирту: кислоти, деякі ефіри, альдегіди, спирти та інші леткі домішки з високою температурою кипіння й переважновода. Лютерна вода має кислу реакцію, агресивна щодо вуглецевих сталей.

Лютерну воду використовують для приготування зернових замісів, мелясних розсиропок, промивання сивушної олії. Вихід лютерної води визначається умовами очищення спирту.

Легколеткі домішки в процесі очищення спирту виділяються з головною фракцією. Головна фракція (ГФ) є сумішшю етилового спирту і головних домішок

Головна фракція етилового спирту є прозорою рідиною, безбарвною, злегка жовтуватою або зеленуватою. Концентрація спирту в ній (за спиртоміром) повинна бути 92 % об. У її складі допускається вміст кислот 1 г/дм³; ефірів 30 г/дм³; сивушної олії 2 г/дм³; альдегідів: з крохмалистої сировини 10 г/дм³, з меляси 35 г/дм³; метанолу: з меляси 0,5 % об., із зерна 1,5 % об., з картоплі 2,5 % об., із змішаної сировини 6 % об.

У складі ГФ міститься близько 90% етилового спирту, 2…6 % домішок та близько 5 % води. Склад та вміст домішок та вихід ГФ значною мірою залежать від виду та якості сировини, умов зброджування та очищення спирту.

Вміст ефірів та альдегідів у ГФ різко зростає (до 7 %) при посиленій аерації сусла в період дріжджегенерування. У головній фракції, що одержується з картопляної сировини (і особливо при переробці буряків), міститься до 4 % метанолу. Вихід головної фракції зазвичай становить 1,5…3 % при переробці зерна та картоплі та 3…5 % при переробці меляси.

Головну фракцію зараз розганяють на спеціальних ректифікаційних установках з метою виділення з неї етилового спирту.

При переробці головної фракції отримують її концентрат – жовто-зелену рідину з різким задушливим запахом, що зазвичайлише частково змішується з водою. У безводній частині концентрату міститься 15…20 % мас. ефірів, 15…45 % альдегідів, 20…45 % етилового спирту та 0,1…0,5 % мас. кислот. Концентрат головної фракції (КГФ) використовується як вуглецевмісне живленняпри виробництві кормових дріжджів, але він може бути джерелом отримання розчинників та чистих органічних продуктів: оцтового альдегіду, оцтово-етилового ефіру.

Проміжні домішки під час очищення спирту виділяються в основному у вигляді сивушної олії та сивушного спирту. Товарна сивушна олія згідно з ДСТУ 17071 – 71 повинна відповідати наступним вимогам: щільність (при 20 ⁰С по відношенню до води) не вище 0,837; показник заломлення – не менше 1,3950; межі перегонки – до 120 ⁰С має переганятися трохи більше 50 % від початкового обсягу. Прозора рідина від світло-жовтого до червоно-бурого кольору. Під час збовтування у ній не має утворюватися каламуті

До складу товарної сивушної олії входить: етилового спирту 7…15 % мас., води 8…15 % мас., решта припадає в основному на С₃, С₄ та С₅ спирти та деякі інші проміжні домішки з обмеженою розчинністю у воді (високомолекулярні ефіри, альдегіди, ацеталі, кислоти, азотисті та сірчисті сполуки).

Спирти в сивушному маслі містяться приблизно в такому співвідношенні: ізоамілового – 40…75 %, ізобутилового – 18…22 %, пропілового – 10…15 %. Склад і вихід сивушної олії не постійний і змінюється залежно від виду та якості сировини, раси дріжджів, що застосовуються, технологічних умов зброджування та очищення спирту. Вихід їїзазвичай становить 0,25 … 0,4 % мас. від виходу спирту.

Сивушна олія є цінним продуктом. Їїзазвичай розганяють на складові компоненти, які використовуються в органічному синтезі для виготовлення медичних препаратів і пахучих речовин, розчинників, екстрагентів, флотореагентів.

Сивушний спирт є безбарвною рідиною з концентрацією етанолу (за спиртоміром) 75…85 % об. із запахом грушевої есенції, обумовленим присутністю в ньому оцтово-ізоамілового ефіру. У його складі міститься води 25…30 % об, етанолу 45…60 % об, спиртів (С₃…С₅) – 5…20 % об. (в основному пропанол та ізобутанол), ефірів 0,3…0,8 % об., невелика кількість летких азотистих речовин, альдегідів та кислот.

Відбирають сивушний спирт за необхідності в кількості 0,5…1,5 % від загальної кількості спирту і використовують для технічних цілей, наприклад, для приготування денатурованого спирту, або розганяють з метою виділення ректифікованого спирту і компонентів сивушної олії.

 

Дегідратація біоетанолу.

Дегідратація методом адсорбції на молекулярних ситах.

На ділянку дегідратації подають водноспиртову рідину (міцний спирт-сирець) із вмістом етанолу 93…95 % об. або водноспиртову пару, конденсат якої має таку ж міцність.

Обладнання для біоетанолу встановлюють таким чином, що спирт-сирець надходить на верхню тарілку регенераційної колони, що працює під підвищеним тиском (зазвичай близько 0,2 МПа). Колона обігрівається закритою парою, з куба відводиться вода.

Суха насичена водноспиртова пара з верхньої частини колони надходить в пароперегрівач, у якому температура їїпідвищується до 85…95 ⁰С. Перегріта пара надходить у верхню частину адсорбера, заповненого гранулами штучного цеоліту 3А, зазвичай діаметром 2,5…5 мм. Проходячи через шар гранул, водноспиртова пара віддає воду, яка сорбується в порах гранул, а дегідратована пара виходить у нижній частині адсорбера і прямує в конденсатор. З конденсатора отримують зневоднений біоетанол, який обліковується та передається в ємність, розраховану на добовий обсяг виробництва, а з неї – на склад.

Після насичення адсорбенту водою потік перегрітої пари перемикають на другий адсорбер, де процес дегідратації протікає аналогічним чином. Перший адсорбер у цей час ставиться на регенерацію – відновлення водопоглинаючої здатності адсорбенту. Цей процес проводять шляхом пропускання через нього знизу вгору частини (приблизно 25…30 %) зневодненої пари, що виходить з іншого адсорбера. Зневоднена пара витісняє воду з адсорбенту і разом з її парами виходить із верхньої частини адсорбера, що знаходиться в режимі регенерації. Водноспиртова пара, що залишає цей адсорбер, прямує в конденсатор . Конденсат (регенерат), що має міцність близько 70 % об., подається до регенераційної колони. Вода, видобувана з парів спирту-сирцю, виводиться з кубової частини регенераційної колони.

Якщо в режимі сорбції адсорбер перебуває під підвищеним тиском, то режимі регенерації – підвакуумом. Перемикання адсорберів з режиму на режим здійснюється кожні 2…15 хвилин системою клапанів, керованих за заданою програмою, яка являє собою ноу-хау авторів технології.

Описаний процес має назву Pressure Swing Adsorption (PSA). Вода адсорбується на поверхні пор молекулярного сита, що його так назвали через здатність «відсівати» молекули певного розміру. Цим ситом є штучний цеоліт – лужний алюмосилікат у натрієвій формі. Структура цеоліту А-типу, він має пори діаметром близько 0,3 нм. У порах такого розміру затримується молекула води (0,28 нм), але не вміщується молекула етанолу (0,44 нм). Обладнання для біоетанолу розраховується під конкретну потужність підприємства.

Найбільш відомим виробником штучних цеолітів для цього процесу є швейцарська фірма «Zeochem AG», адсорбент якої ZEOCHEM® Z3-03 розроблений для дегідратації етанолу та метанолу, інших полярних газів та рідин. Він може регенеруватися зниженням парціального тиску адсорбтиву або підвищенням температури адсорбенту до 200…230 ^оС.

 

Мембранне зневоднення біоетанолу.

Метод заснований на різній проникності полімерних або керамічних мембран для водяної пари та етанолу.

Обладнання для виробництва біоетанолу (мембранне зневоднення біоетанолу) складається з випарника не зневодненого спирту та паросепаратора, пароперегрівача і низки фільтрів, кожен з яких являє собою пакет мембран, що їхні кінцізакріплені у сталевих трубних решітках. Мембрана являє собою пористу інертну керамічну трубку, на внутрішню поверхню якої нанесений шар штучного цеоліту (типу NаА) з діаметром пор 0,4 нм, через які проникають тільки молекули води. Розташування шару на внутрішній поверхні трубки оберігає його від пошкоджень під час монтажу.

Конструкція фільтра аналогічна конструкції одноходового кожухотрубного теплообмінника. У трубному просторі під тиском (0,6 МПа) рухається водноспиртова пара, а міжтрубний простір знаходиться під вакуумом. Проходячи послідовно через низкутаких фільтрів, водноспиртова пара звільняється від водяної пари аж до необхідної залишкової концентрації.

Дегідратована спиртова пара і пара води конденсуються в теплообмінниках. Конденсат водяної пари, що містить невелику кількість етанолу (2…5 %), повертається на регенерацію.

Порівняно з процесом PSA мембранна дегідратація має низку переваг. По-перше, це невелика кількість регенерату – 4 … 6 % з обсягу виробленого біоетанолу (у PSA-процесі близько 25 %). По-друге – трохи менша витрата пари за рахунок меншої її потреби на регенерацію етанолу.

Недолік установок мембранної дегідратації – приблизно вдвічі більша вартість обладнання (у тому числі мембран) порівняно з PSA-процесом. Необхідний також холодильний агрегат для отримання води з низькою температурою (5 °С), що використовується для конденсації регенерату, і потрібен більш високий потенціал пари, що гріє.

Виробництво біоетанолу мембранними установками має ще один суттєвий недолік – підвищені вимоги до чистоти водноетанольних пар; наявність вищих спиртів, альдегідів та інших супутніх домішок допустима в обмеженій кількості.

 

Дегідратація біоетанолу, азеотропна ректифікація.

У країнах СНД та на багатьох старих заводах за кордоном дегідратація спирту, абсолютування спирту проводиться з використанням властивостей потрійних нероздільно киплячих (азеотропних) сумішей. Така суміш утворюється при додаванні до спирту з концентрацією 95 … 96,5 % об. третього компонента, наприклад, бензолу, циклогексану, трихлоретану або інших речовин, що утворюють зі спиртом та водою азеотропні суміші.

У більшості випадків зараз як третій (водовідбирний) компонент використовується вуглеводень циклогексан (С₆Н₁₂) – прозора, безбарвна легколетка рідина з температурою кипіння 80,8 °С, температурою плавлення 6,6 °С, щільністю 0,778 кг/дм³, яка практично не розчиняється у воді, необмежено розчиняється в ефірі, ацетоні, бензолі, спирті.

Пари циклогексану з повітрям утворюють вибухонебезпечну суміш. Температура спалаху 18 °С, температура займання 260 °С. Концентраційні межі займання 1,2…10,6 % об. Циклогексан токсичний, гранично допустима концентрація (ГДК) парів у повітрі в зоні виробничих приміщень 80 мг/м³, але він менш токсичний ніж бензол, завдяки чому витісняє останній у технології абсолютування спирту.

Сутність процесу та обладнання для зневоднення спирту полягає в наступному. У колону ректифікації вводиться живлення з концентрацією спирту 95 … 96,5% об. і додається певна кількість циклогексану. У процесі ректифікації в колоні утворюється азеотропна суміш, яка поводить себеяк легколеткий компонент (ЛЛК) і виходить із колони у вигляді верхнього продукту в пароподібному стані. Вниз колоною стікає зневоджений етиловий спирт, як важколеткий компонент (ВЛК); вся вода, що надійшла до колони зі спиртом, виводиться з азеотропною сумішшю.

Пари азеотропної суміші при конденсації дають гетерогенну (неоднорідну) рідку суміш, що розшаровується, утворюючи верхній (легкий) шар, що містить 93…94 % мас. циклогексану, 6 … 7 % мас. етанолу та незначна кількість води; та нижній (важкий) шар, який містить 69…71 % мас. етанолу, 21…23 % мас. води та 6…8 % мас. циклогексану.

Вихідний спирт як правило подається на тарілку зневоджувальної (дегідратаційної) колони. У колону на верхню тарілку подається деяка кількістьциклогексану. При підведенні в колону теплоти суміш етанолу, води та циклогексану в колоні поділяється на азеотропну суміш та зневоднений етиловий спирт. Останній виводиться з куба колони, охолоджується в теплообміннику та прямує до збірника абсолютованого спирту.

Пара азеотропної суміші конденсується в дефлегматорі зневоджуючої колони та конденсаторі. Конденсат у декантаторі розшаровується. Верхній шар, який містить переважно циклогексан, надходить на зрошення до колони зневодження (флегма). Нижній шар з декантатора, пройшовши холодильник, прямує в декантатор другого ступеня, звідки збагачений циклогексаном верхній шар надходить в колону зневодження, а нижній (спиртоводний) надходить через підігрівач на тарілку живлення регенераційної колони.

Обладнання для виробництва біоетанолу, його зневодження азеотропною ректифікацією влаштоване так, що в регенераційній колоні спирт з деякою кількістю циклогексану концентрується і частково направляється на тарілку живлення зневоджуючої колони, а частково на зрошення регенераційної колони. Регенераційна колона оснащена дефлегматором та конденсатором; обігрів її може здійснюватися як відкритою, так і закритою парою. Живлення, що надходить до неї, підігрівається в теплообміннику. За необхідності з регенераційної колони відбирають сивушну фракцію.

Зневоджувальна та регенераційна колони мають 60…70 багатоковпачкових тарілок. В зневоджувальній колоні постійно циркулює певна кількість циклогексану, який виконує роль переносчика води з колони в декантатор.

Регенераційна колона за своєю будовою та режимом роботи практично не відрізняється від спиртової колони будь-якої установки ректифікації. Вона живиться водно-спиртовою рідиною з концентрацією спирту 75…80 % об. і має забезпечити його концентрування до 95…96 % об. Робоче флегмове число приймається не більше R = 4…5. Витрата пари на регенераційну колону приймається такою, що дорівнює 6-8 кг на декалітр умовного спирту, введеного в установку. Завантаження колони спиртом ведуть за температурою на тарілці живлення.

Зневоднювальна колона працює з флегмовим числом R = 4 … 5; питома витрата пари 13 … 14 кг/дал умовного спирту, введеного в колону. Завантаження колони спиртом проводять відповідно до концентрації зневодженого спирту; при зниженні концентрації зменшують подачу спирту до колони.

Завантаження колони циклогексаном здійснюють за температурою на 15 … 16-й тарілці рахуючи знизу; зі зниженням температури зменшують завантаження колони циклогексаном, підвищенням – збільшують. Також фіксується температура у зоні введення живлення та над верхньою тарілкою. Температура над тарілкою живлення та верхньою значною мірою залежить від накопичення в колоні супутніх летких домішок, особливо при отриманні етанолу паливного призначення.

На абсолютування спирту витрачається 18,5…20 кг/дал гріючої пари, охолоджуючої води 0,32…0,33 м³/дал і циклогексану 0,01…0,03 кг/дал.

При отриманні зневодженого етанолу з бражки установку азеотропної ректифікації зв’язують із сирцевою або брагоректифікаційною установкою в єдину технологічну лінію. Сирцева або брагоректифікаційна установка в такому разі забезпечує одержання концентрованого спирту, який без охолодження одразу вводять у дегідратаційну колону. При живленні дегідратаційної установки концентрованим спиртом-сирцем або технічним спиртом виходить технічний абсолютований спирт (біоетанол); до його складу переходять практично всі домішки, що містяться в спирті-сирці. Кількість їх навіть може дещо збільшитись. Такий спирт переважно використовується як компонент моторного палива або розчинник.

Порівняно з сорбційними або мембранними установками витрата пари на виробництво біоетанолу азеотропної ректифікації значно вища – до 20 кг/дал умовного спирту. Крім того, потрібне постійне підживлення установки циклогексаном, що втрачається через спиртові уловлювачі та зі зневодженим продуктом. З цих причин нові підприємства обладнуються сорбційними установками для зневодження спирту.